Парламентські слухання або картина Босха

Передмова

17 лютого 2016 року відбулися Парламентські слухання на тему Стан дотримання прав ВПО та громадян, що перебувають на тимчасово окупованій та непідконтрольній території. Долучившись до підготовки до Парламентських слухань, ми прекрасно знали, на що йшли, але все ж таки вірили у краще.

Парламентські слухання – це перш за все інформаційна подія, «стислий і ефективний інформаційний обмін» між представниками виконавчої влади, громадськості та депутатами, результатом якого має бути перелік чітких рекомендацій всім органам влади, що офіційно затверджується Верховною Радою. Сумно зазначити – але практично за 2 роки, це найперша подія на цю тему на такому рівні і такого масштабу.

828 громадян заявили своє бажання участі у Парламентських слуханнях, 350 громадських організацій. Безліч рекомендацій, надісланих заздалегідь, і в результаті – проект конкретних Рекомендацій на 14 сторінок з двома додатками з переліком законодавчих актів. Під час підготовки, ініціатор і головний організатор – Комітет ВР з прав людини – стверджував, що за рівнем участі від громадськості та рівнем підготовки Рекомендацій, це має бути одне з наймасштабніших Парламентських слухань. Це надихало,  і ми вірили в те, що такий масштаб уваги від громадськості вплине і на рівень уваги чиновників та політиків.

Але вже за декілька днів до самих слухань стало зрозуміло, що все буде не так…

«Вперше за історію парламентських слухань Кабінет Міністрів порушив регламент
та все ще не надав ані своїх аналітичних матеріалів, ані кандидатур на виступ»
представник секретаріату Комітету ВР з прав людини, 15 лютого

День “Ч”

Звичайно, ми й не чекали в результаті на диво — появи Прем’єр-Міністра чи Віце-Прем’єра з гуманітарних питань. Однак деяких Міністрів ми все ж таки сподівалися “потримати за горло”, побачити і послухати. Але на реєстрації серед доповідачів побачили тільки Міністра соціальної політики пана Розенка.

Фото 1
Список доповідачів та виступаючих на парламентських слуханнях (арк.1)

 

Першим ляпасом було те, що Міністр соціальної політики таки не прийшов. Причому ляпас був подвійний. Чому подвійний? Бо пан Розенко відрядив на парламентські слухання свого зама пана Мущиніна, того самого, за підписом якоговийшов нещодавно лист, що по суті наказує місцевим управління соцзахисту не виконувати новий Закон про посилення прав і свобод ВПО, а саме, не приймати довідки ВПО без штампу Державної міграційної служби, що не дає можливості отримувати законні соціальні виплати. Можливо, у такий спосіб Мінсоц зараз заощаджує кошти свого урізаного Мінфіном бюджету, про який у своїй доповіді згадав пан Мущинін?

«Ми  в 2014 році розуміючи,  що забезпечити всіх житлом на цей період ми не можемо, прийняли рішення про виділення державної допомоги на оренду житла і проживання…. зокрема в 2015 році на цю допомогу витратили 3,4 мільярда гривень. …   в цьому році в бюджеті передбачено 2,9 мільярда гривень. І ця сума зменшена не у зв’язку з тим, що ми намагаємося скоротити цю програму, а вона покликана тим, що є обов’язкові процедури отримання цієї допомоги, правила стосовно того, що працездатні особи, які можуть  працювати, але не звертаються в Державну службу зайнятості з пошуку роботи, спочатку  втрачають право  на допомогу на рівні 50 відсотків, а на наступні  шість місяців взагалі, якщо вони  не працевлаштувались і не стали на облік як безробітні, вони  втрачають право на допомогу» – з виступу заступника Мінсоцполітики, В.В. Мущиніна на Парламентських слуханнях 17 лютого.

При цих словах нам згадався ще один спосіб заощадження, про який пан Мущинін скромно промовчав, але про який дуже позитивно нещодавновідзивався його керівник, а саме активна «верифікація», коли Мінсоц разом з СБУ відловлюють злодіїв пенсіонерів.

Після декількох виступів від представників держорганів, Головуюча зачитала записку з залу, яка відобразила враження всіх присутніх на такі виступи «Нам не потрібні звіти, нам потрібна  проблематика, і як це вирішувати». Однак на жаль, радянська звичка багатьом давалася в знаки.

Трохи в іншому ракурсі виступили представники Донецької та Луганської областей. Вони не говорили зовсім про свої «досягнення». Для них, як і для громадськості, це була можливість використати свій 3-хвилинний виступ, щоб достукатися до центрального рівня – там іде війна!

«252 тисячі з того боку переїхали на Луганщину. Жодної строчки в бюджеті ніде не відображено, як їх забезпечити житлом та забезпечити роботою» – з виступу Єлизавети Пушко-Цибуляк, першого заступника голови Луганської обласної державної адміністрації.

 

«Я хочу долучитися, приєднатися до слів моїх колег з Луганської обласної військово-цивільної адміністрації про те, що Луганська і Донецька області не тотожні всім іншим областям, це прифронтові, це області, де йде війна.  Але у зв’язку з тим, що якраз не роблять різниці між воюючою областю і звичайною, фінансування на дуже низькому рівні»  – з виступу Ігоря Стокоза, в. о.  заступника голови Донецької обласної державної адміністрації.

Окремо скажемо про народних обранців. Серед виступаючих депутатів було менше десяти, але, здається, і в залі їх було не набагато більше. Хотілося б вірити, що це сталося тому, що всі їх законні місця зайняли представники громадськості (і справді – в перші дві години слухань зала була заповнена вщерть), і депутати просто не хотіли нікого посунути. От тільки згодом, за поведінкою деяких з присутніх, стало  зрозуміло, що не в депутатському це стилі так прибіднятись. Коли ти перебуваєш в залі, все сприймається трохи по-іншому. Тут можна побачити те, чого не помічає телеглядач. Наприклад, того, як деякі депутати приходили тільки щоб виступити, а після піару самого себе – одразу   покидали залу засідань. Або як одна з депутаток – вже заявлена у списку виступаючих, розуміючи, що при її появі «вдячні за все» переселенці просто її розірвуть, зробила кмітливу рокіровку і випускала замість себе Громадську організацію, яка з успіхом виконала задачу піару тої самої депутатки.

І, так, хотілося б сказати декілька слів для представників громадськості. Для тих, хто обурювався перед екраном, та для тих, у кого план участі в засіданні був виконаний після «до буфету сходив, селфі зробив», хочемо просто нагадати – головний (формальний) результат Слухань – проект Рекомендацій, який має бути протягом місяця затверджений Верховною Радою. Тож ви маєте чудову можливість до 1 березня  надати свої конкретні рекомендації щодо того, як вирішити проблеми ВПО та громадян, що проживають на окупованій та непідконтрольній Україні території.  Можна скільки завгодно кричати #зрада та плакатися на те, що нас не помічають, але без конкретного бачення від нас самих ми залишимось просто диванним військом. Надсилайте свої пропозиції Бузницькому Юрію Васильовичу, головному консультанту секретаріату Комітету ВП з прав людини, на адресу [email protected]. Якщо ви вважаєте, що за вас це зробить Уряд, то так, вони свої пропозиції подали – аж дві.

Фото2 (1)
Пропозиції до Парламентських слухань від Кабінету Міністрів.

Наче свіжим ковтком повітря стали для нас виступи тих, хто стикається з найстрашнішим речами та домомагає людям там, де майже немає держави зовсім. Їх слова були найщиріші, вони приїхали спустити всіх нас на землю.

«Вы знаете, несколько  минут назад, когда я смотрел на то, как выступал представитель   МЧС, мне была  понятна очень реакция  зала. Я вспоминал год   назад те страшные  события в Дебальцево  и те волонтерские верующие группы, которые вывозили вместе с нами, наши машина тогда  из Чернухино вывозила людей в условиях уличного боя. Еще  около 6 волонтерских  групп вывозило людей  из  Дебальцево. Мы вывозили из неподконтрольной территории переговорным  путем  эти  группы. Наблюдали регулярно под Артемовском стоящие государственные  автобусы МЧСные, которые  там пересаживали уже  на более мирные точки людей из волонтерских  автобусов к себе, везли их в Славянск,  в Святогорск и потом красиво перед камерами докладывали о том, как спасатели МЧС эвакуировали людей» – з виступу Євгена Капліна, голови гуманітарної місії «Пролісок».

Героєм дня особисто для нас став, Віталій Святошенко який, який мужньо у своєму візку слухав 4 години безперервно і взяв слово одним з останніх.

«Я и моя жена, которая тоже передвигается в инвалидной коляске, с ребенком вынуждены были полтора года назад уехать из родного дома в Дебальцево…. Многие из нас ВПЛ с инвалидностью гражданские пострадавшие в результате конфликта на востоке Украины сейчас объединены Национальной ассамблеей инвалидов Украины. Мы готовы выступать экспертами при разработке проектов законодательно-нормативных актов, которые касаются наших прав, свобод и интересов. Мы готовы  работать вместе, но работать, а не стоять на месте» – з виступу Віталія Святошенка, Голова Дебальцевської міської молодіжної організації інвалідів «Ми рівні».

Фото3 (1)
Віталій Святошенко.

На сам кінець виступив головний організатор цього дійства – голова Комітету ВР з прав людини пан Немиря. Наче надихнувшись нашим виступом, який був присвячений проблемі лінії розмежування, він згадав також і про свободу пересування:

«О чем еще шла речь? Свобода передвижения и вообще отношение к людям, которые такие же граждане Украины и ничем не провинились, как те, которые, возможно, живут в других местах. То чувство унижения, чувство второсортности, чувство, когда к тебе не потому, что ты что-то сделал или не сделал, а потому что ты просто оттуда, относятся и унижают, речь шла о пересечении этой линии. Мы слышали об этом и слышим сто раз. Но это продолжается. Я думаю, это тоже проблема, которая – нельзя делать вид, что что-то там улучшилось, ее нужно решать» – з виступу Голови Комітету ВР з прав людини, народного депутата Г. М. Немирі на Парламентських слуханнях 17 лютого.

От тільки чи справді є бажання цю проблему вирішувати? Чи слова розходяться з ділом? Адже наші пропозиції щодо того, як цю проблему вирішувати (частина наших пропозицій по лінії розмежування) були виключені з проекту Рекомендацій.

Післямова

Так що власне відбулося? Ми побачили відображення гіркої реальності – наразі дійсно ті, хто приймають рішення, воліють закривати очі на проблеми ВПО та громадян з окупованих та непідконтрольних територій.

Але ми побачили не тільки це. Ми побачили багато наших друзів, колег, тих людей, які допомагають людям та мають конкретне бачення і не згодні миритися з існуючим станом речей. І від нас зараз багато чого залежить. Нас не чують доти, доки ми це дозволяємо. Нас використовують  доти, доки ми це терпимо. З нами не рахуються доти, доки ми поодинці. М’яч на нашому боці.

Разом – сила!

Стенограму Парламентських слухань ви можете переглянути тут:http://gska2.rada.gov.ua/zakon/new/par_sl/SL170216.htm

Відео з Парламентських слухань:

Частина 1:https://www.youtube.com/watch?v=013Dz4Fvw60

Частина 2:https://www.youtube.com/watch?v=eT2mRtVnyfU

Частина 3:https://www.youtube.com/watch?v=XmiqZ0HRsyY